Розбиймо гріхи об камінь віри в Істинного Бога. Проповідь архімандрита Онуфрія на неділю про блудного сина

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Слава Ісусу Христу!

Ми з вами, дорогі браття і сестри, продовжуємо крокувати шляхом до Великого Посту, часу переосмислення свого життя, часу покаяння, і в нинішню неділю ми чуємо притчу Господню про блудного сина. Ця притча є не лише розповіддю про, здавалось би, доволі поширену життєву ситуацію, а розповідає і про взаємовідносини між грішним людством та Богом, і саме з метою пояснити ставлення Бога до тих, котрі каються, котрі визнають свої помилки та провини перед Богом – саме для цього і розповів її Христос Своїм учням. Батько є прообразом Самого Бога, а його сини – це уособлення всього людства. Син котрий залишився – це ті, хто тримається Слова Божого, натомість блудний син – це ті, хто відступає від Заповідей Господніх, розпорошує безцінний дар благодаті Божої, витрачає свою частину спадку, тобто час, талант, вміння та можливості, на різне некорисне і шкідливе для душі, на блуд, на надмірні розваги, на лінощі та інші гріховні речі. 

Минулої неділі ми з вами говорили про особливий покаянний спів «Покаяння відкрий мені двері...», який на всенічному бдінні Свята Церква додає до традиційних недільних піснеспівів упродовж як підготовчих так і всіх решти неділь Великого Посту. Цієї ж неділі ми чуємо серед цих піснеспівів ще один – особливий псалом 136-й, що починається словами «На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сион» (Пс.136:1).

Пророк Давид описав у цьому псалмі не лише історичний факт полону єврейського народу вавилонянами. Здавна ще з часів Старого Завіту як саме місто Вавилон так Вавилонське Царство загалом вважалися своєрідним символом ідолопоклонництва та відступництва від Бога, блуду та всіх інших гріхів, що породжені лукавим сатаною. Пригадаймо побудову вавилонської вежі: хіба не гординя – один з найважчих гріхів за вченням Церкви – була поштовхом до цієї невгодної перед Богом справи?

Втративши все своє майно, отримане від батька, блудний син сумуючи сидів і плакав, як плакав колись єврейський народ на ріках вавилонських у полоні. Так повинен сьогодні плакати кожен з нас перебуваючи у полоні гріха, втративши благодать, дану Богом, так повинні плакати ті, хто відкинув себе від Бога, відсторонив себе від Його любові.

Оплакуючи свої гріхи ми  повинні замислитися і над кінцевими словами цього 136-го псалма: «Дочко Вавилона, окаянна... Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь» (Пс.136:8-9). Ці жахливі і жорстокі на перший погляд слова, які звернені до так званої «дочки Вавилону», не потрібно розуміти буквально. В цих словах під дітьми повинні ми розуміти якраз всі гріхи, які породжені були духовним «Вавилоном», життям без Бога, у стороні від Його заповідей. Коли ж ми полишимо ці всі гріховні надбання, розіб’ємо їх об камінь віри в Істинного Бога та побіжимо до Бога з покаянням, тоді і ми досягнемо блаженства, увійшовши знову у милість і любов Господню, як це вчинив блудний син по відношенню до свого батька. Амінь!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах